Кайдашева сім'я

❝ Недалеко от Бо­гус­ла­ва, ко­ло Ро­сi, в дов­го­му пок­ру­че­но­му яру роз­ки­ну­лось се­ло Се­ми­го­ри. Яр в'ється га­дю­кою мiж кру­ти­ми го­ра­ми, мiж зе­ле­ни­ми те­ра­са­ми; од яру на всi бо­ки роз­бiг­лись, не­на­че гiл­ки де­ре­ва, гли­бо­кi ру­ка­ви й по­хо­ва­лись десь да­ле­ко в гус­тих лi­сах. На днi дов­го­го яру бли­щать ряд­ка­ми ста­воч­ки в оче­ре­тах, в осо­цi, зе­ле­нi­ють ле­ва­ди. Греб­лi об­сад­же­нi сто­лiт­нi­ми вер­ба­ми. В гли­бо­ко­му яру нi­би в'ється ок­са­ми­то­вий зе­ле­ний по­яс, на кот­ро­му бли­щать нi­би вправ­ле­нi в зе­ле­ну оп­ра­ву прик­ра­си з срiб­ла. Два ряд­ки бi­лих хат по­пiд го­ра­ми бi­лi­ють, не­на­че два ряд­ки пер­лiв на зе­ле­но­му по­ясi. Ко­ло хат зе­ле­нi­ють гус­тi ста­рi сад­ки. На ви­со­ких гри­вах гiр кру­гом яру зе­ле­нiє ста­рий лiс, як зе­ле­не мо­ре, вкри­те хви­ля­ми. Гля­неш з ви­со­кої го­ри на той лiс, i здається, нi­би на го­ри впа­ла ок­са­ми­то­ва зе­ле­на ткан­ка, гар­но поб­га­лась склад­ка­ми, по­за­па­да­ла в вузькi до­ли­ни ти­ся­ча­ми обо­рок та жму­тiв. В га­ря­чий яс­ний лiт­нiй день лiс на го­рах сяє, а в до­ли­нах чор­нiє. Над до­ли­на­ми стоїть си­зий лег­кий ту­ман. ❞

❝ Всi шпи­лi чор­нi­ли в тi­нi, а мiж ни­ми в до­ли­ни про­ри­вав­ся свiт пуч­ка­ми, за­ли­вав за­па­ди­ни зо­ло­ти­ми пас­ма­ми, про­ни­зу­вав кож­ний верх де­ре­ва i бли­щав крiзь зе­ле­ний лист, як че­рез криш­таль. ❞

❝ Пiд од­нiєю го­рою, ко­ло зе­ле­ної ле­ва­ди, в гли­бо­кiй за­па­ди­нi сто­яла чи­ма­ла ха­та Омелька Кай­да­ша. Ха­та по­то­ну­ла в ста­ро­му сад­ку. Ста­рi че­реш­нi рос­ли скрiзь по дво­рi й ки­да­ли од се­бе гус­ту тiнь. Вся Кай­да­ше­ва са­ди­ба нi­би ди­ха­ла хо­лод­ком. ❞

❝ Кай­да­ше­ва ха­та бу­ла прос­тор­на, з чи­ма­ли­ми яс­ни­ми вiк­на­ми, з но­ви­ми об­ра­за­ми, з ве­ли­ки­ми ви­ши­ва­ни­ми руш­ни­ка­ми на стi­нах та на об­ра­зах. ❞

❝ I зе­ле­нии са­док, i ма­ленька па­ci­кa в сад­ку пiд го­рою, i кри­ни­ця пiд гру­шею, i ле­ва­да, i зе­ле­на дiб­ро­ва на го­рах ❞

❝ Довбиш був ба­га­тий чо­ло­вiк; вiн жив на са­мо­му кiн­цi се­ла, там, де гли­бо­кий яр вхо­див у лiс вузьким кли­ном. В са­мо­му кут­ку то­го яру бли­щав ма­ленький Дов­би­шiв ста­во­чок. Над став­ком сто­яла Дов­би­ше­ва ха­та, вся в че­реш­нях. Од ву­ли­цi бу­ло вид­но тiльки край бi­лої стi­ни з сi­неш­нi­ми две­ри­ма. Гус­тi ви­со­кi виш­нi зов­сiм зак­ри­ва­ли од ву­ли­цi вiк­на й стi­ни, на­че гус­тий лiс. ❞

❝ Дов­би­ше­ва ха­та бу­ла но­ва, ве­ли­ка, доб­ре вши­та, з чи­ма­ли­ми вiк­на­ми. Ко­ло вi­кон ви­сi­ли вi­кон­ни­цi, по­мальова­нi яс­но-синьою фар­бою. ❞

❝ Корч­ма сто­яла ко­ло греб­лi над став­ком мiж ви­со­ки­ми вер­ба­ми. ❞

❝ Кай­да­ше­вi бу­ло вид­ко увесь шпиль, на кот­ро­му сто­яла церк­ва, всiх лю­дей ко­ло церк­ви. ❞

❝ У прит­во­рi на стi­нi ви­сiв здо­ро­вий об­раз страш­но­го су­ду. ❞

❝ За Рос­сю, пiд ви­со­кою ске­лею, бли­щав на сон­цi но­вий гар­ний панський млин, увесь об­те­са­ний, об­мальова­ний, як цяцька, з пок­рiв­лею з до­щок, з дво­ма вiк­на­ми, з бi­ли­ми стов­па­ми, на­вiть з ган­ком. Чет­ве­ро ко­лiс не­на­че за­люб­ки та за­iг­раш­ки кру­ти­лись на яс­но­му сон­цi й си­па­ли бриз­ка­ми на всi бо­ки. Во­да гу­ла на по­то­ках, шу­мi­ла бi­лою пi­ною ниж­че од ко­лiс, бриз­ка­ла нi­би ту­ма­ном, в кот­ро­му не­на­че гра­ли в хре­щи­ка ма­ленькi ве­сел­ки. ❞

❝ Яр кру­тив­ся га­дю­кою на всi бо­ки. Ха­ти бу­ли по­де­ку­ди роз­ки­да­нi по­пiд го­ра­ми. ❞

❝ Хата бу­ла ма­ла, ста­ра, аж по­хи­ли­лась на­бiк. Ко­ло ха­ти стри­мi­ли хлiв­цi та по­вiт­ка. Бу­ло по всьому вид­но, що Ба­лаш був чо­ло­вiк убо­гий. ❞

❝ Ви­со­кi, зов­сiм го­лi го­ри сто­яли по обид­ва бо­ки, як стi­ни. Звер­ху бу­ло вид­но не­ве­лич­ку смуж­ку синього не­ба. В са­мо­му кiн­цi бу­ло вид­но три убо­гi ха­ти­ни. ❞

❝ В ве­ли­кiй лаврськiй церк­вi йшла одп­ра­ва. То бу­ло са­ме на страсть в чис­тий чет­вер. Вся ве­ли­ка церк­ва нi­би па­ла­ла свiч­ка­ми i бу­ла на­би­та на­ро­дом. По церк­вi не­на­че, роз­ли­ва­лось ог­ня­не мо­ре, за­ли­ва­ло за­кут­ки, йшло по­за стов­па­ми, пе­ре­хо­ди­ло на стi­ни, спа­лах­ну­ло на ви­со­ко­му iко­нос­та­сi до са­мої ба­нi, роз­то­пи­ло на щи­ре зо­ло­то iко­нос­тас i по­вис­ло пiд ба­ня­ми ог­ня­ни­ми крап­ля­ми на па­нi­ка­ди­лах. ❞

❝ Ко­ло Лав­ри бу­ла гос­ти­ни­ця тiльки для па­нiв. Весь на­род по­ко­том лiг кру­гом церк­ви на кам'яних пли­тах. ❞

❝ Од Вар­ва­ри Па­лаж­ка по­ве­ла їх до свя­то­го Анд­рiя, а звiд­тiль на По­дiл у па­нянський Фро­ловський мо­нас­тир. ❞

❝ В тiй церк­вi був ста­рий свя­ще­ник. Вiн збу­ду­вав для бо­го­мольцiв, за­раз ко­ло цвин­та­ря, на цер­ков­но­му дво­рi дов­гу ко­мо­ру з пе­ре­го­род­ка­ми, але без вi­кон, i пус­кав ту­ди про­чан на нiч. ❞

❝ Проскурниця по­ве­ла її в свою ха­ту. Ха­та бу­ла за­раз ко­ло церк­ви на цвин­та­рi, в ве­ли­ко­му до­мi, в нижньому ета­жi, тiльки две­рi в ха­ту бу­ли за бра­мою, на дру­го­му дво­рi. ❞

❝ Про­ча­ни за­но­чу­ва­ли в Братсько­му мо­нас­ти­рi. Ут­ре­ня ма­ла по­ча­тись в тре­тiй го­ди­нi опiв­но­чi. Бо­го­мольцi зiб­ра­лись ляг­ти спа­ти по­ко­том на тра­вi пiд ли­па­ми пр-осто чер­не­чих ке­лiй. ❞

❝ Кай­да­шi прий­шли з Па­лаж­кою в во­лость. Во­лос­ний роз­пи­тав про їх дi­ло, ви­ла­яв Па­лаж­ку, але не при­су­див їй iти в Київ шу­ка­ти Ме­лаш­ки. ❞

❝ Саме в той час Кар­по Кай­да­жен­ко їхав з яр­мар­ку, вгля­дiв ко­ло пансько­го шин­ку ку­пу лю­дей та й став. ❞